ГоловнаПресаПреса за Листопад 2019Традиції та провокації в українській Травіаті

16 Лист.

Традиції та провокації в українській Травіаті

ВЕРДІ "Травіата" A. Голуб, О. Злакоман, Р. Страхов, А. Мартинюк: Оркестр та хор Національного театру, диригент В’ячеслав Чернухо-Волич, режисер Євген Лавренчук, сценографія Єфим Руах

Одеський Національний Академічний Театр опери та балету, 9 листопада 2019 р.

Головні українські оперні установи, які вже підписали протокол про співпрацю та наміри минулого року, зустрілися в Одесі, на Чорному морі, щоб підвести підсумки ситуації з оперою в країні. Одеський Міжнародний форум під назвою "Open to Progress", що охоплює різноманітну проблематику (економічну, управлінську, мистецьку для завоювання нової аудиторії та просування сучасної опери), також підкреслив необхідність у тіснішій співпраці між залученими оперними установами (шість по всій країні, включаючи Київ, Львів та Харків) для аналізу нових тенденцій, викликів та можливостей. Ми також поцікавились, що таке опера сьогодні в українському та світовому контексті та як будувати мости сучасними засобами комунікації.

Гвоздем цього дня стала нова постановка «Травіати» на сцені розкішного Національного Академічного Театру (кругового типу як Семперопер у Дрездені або Політеама в Палермо), заснованого наприкінці ХІХ століття та відновленого після пожежі у двадцятих роках. Серед історичних фігур, що виступали в цьому театрі: знаменитий бас Федір Шаляпін та піонерка у мистецтві Айседора Дункан (1921), яку Ленін викликав до Петербурга.

З одного боку, запропонована "Травіати" здавалася мотлохом із музею воскових фігур (радянський стиль шістедесятих) з блакитними фіранками та Віолеттою на початку, завжди завуальованою і загорненою в м'яку, але об'ємну драпіровку; з іншого боку, намір режисера Лавренчука надати малоприйнятний штрих сучасності полягав у тому, щоб показати Віолетту на чорному катафаліку з дзвоноподібним грамофоном, що перегукується з прелюдією першого акту. Але абсурдність цього бажання ізолювати, міфологізувати та іконізувати невдачливу куртизанку Дюма виявляється у фінальному акті, коли всі оточуючі фігури (доктор Гренвіль, Анніна та сам Альфредо, який статично співає перед публікою без демонстрації будь-якої співучасті, виходячи і входячи через дверцята в полу, як у Zauberoper) завжди знаходяться подалеку від вмираючої головної героїні.

У спогадах Віолетти Альфредо зявляється в проекції на тлі, при цьому постійно розкидає у повітря пелюстки троянд в стилі Ванди Осіріс. Вогні здаються абсурдними, із спалахами, яких не вимагає партитура, а кінцевий дощ надмірний, щоб епатувати буржуа (але навіщо вставляти додатковий інтервал у середині другого акту?) Усі костюми різномастного двору Віолетти знаходяться між світло-блакитним та сірим без будь-якої індивідуальної кольорової конотації.

Невдалим коханцям не створено ніякої інтимності: наприклад, у дуеті другого акту три фігурки виконують у глибині сцени натяк на стереотипні танцювальні рухи, хоча для чого було б достатньо лише однієї музики. Так, тенор Олег Злакоман, Альфредо, незграба та не дуже елегантний, з сильним голосом, здається дивно статичним, тоді як скута Віолетта Анастасії Голуб добровільно дереться по вершинах потрійної ролі сопрано (колоратурне, ліричне та драматичне). Краще в цьому випадку виглядає баритон Роман Страхов у ролі Гермонта, можливо, занадто молодий для своєї ролі старого і мудрого батька.

Нарешті, гарний досвід продемонстрували диригент Чернухо-Волич та стандартні виступи хору (ніколи не бачив циган настільки інтегрованими та академічними, тоді як тореро з рогами на головах та чоловіки-бики на ланцюгах ризикували продемонструвати поганий сценічний смак). Публіка, проте, приймала дуже тепло. Люди тут мають бажання дивитися оперу, але вони також легко можуть біти задоволені.

Лоренцо Тоцці

Переклад з італійської мови на французьку мову виконано в Департаменті Перекладів при «Асоціації Перекладачів та Філологів».

Читати мовою оригіналу