«Дон Кіхот»

ГоловнаРепертуарБалети«Дон Кіхот»

«Дон Кіхот»

«Дон Кіхот»

Музика Людвіга Мінкуса
Балет на 3 дії
Лібрето Маріуса Петіпа за мотивами однойменного роману Мігеля де Сервантеса
Хореографія Маріуса Петіпа та Олександра Горського
Нова хореографічна редакція заслуженого артиста Росії Юрія Васюченка

Тривалість вистави з антрактами: 2 години 30 хвилин

Диригент-постановник – Оксана Линів
Художник-постановник – заслужена художниця України Наталя Бевзенко-Зінкіна
Режисери, які ведуть спектакль – заслужена працівниця культури України Наталя Григор, Сергій Красних


Члени постановчої групи

Зав. балетної трупи – заслужений артист України Гаррі Севоян
Асистент балетмейстера – Майя Мамлеєва
Зав. режисерскої частини Лариса Калашнік

Балетмейстери-репетитори – народна артистка України Наталія Баришева, народна артистка України Олена Барановська, народний артист України Михайло Пєтухов, заслужений артист України Юрій Карлін, заслужена артистка України Ніна Стоян
Концертмейстери – Лоліта Григорян, Лія Чібалашвілі, Інна Шведенко, Анастасія Марушко, Юліан Шумаков

Режисери, що ведуть виставу - заслужений працівник культури України Наталія Григор, Сергій Красних
Зав. художньо-постановочної частини – Віктор Янчук
Художник зі світла – В'ячеслав Ушеренко
Начальник машинно-декораційного цеху – Віктор Мелешко
Художники-гримери – Олена Васильчук, Євгенія Галенко
Костюмери - Оксана Чабаненко, Галина Чебишева


Головний диригент театру – народний артист Республіки Молдова Олександру Самоїле

Головний режисер театру – Оксана Тараненко 

Про балет

Світова прем’єра – Большой театр, Москва, 14 грудня 1869 року
Перша постановка в Одеському театрі опери і балету – лютий 1933 року
Прем’єра нинішньої редакції – 17, 18 і 23 листопада 2012 року

Кінематограф, живопис, театр, музична сцена не раз зверталися до сюжету великого роману Мігеля де Сервантеса «Премудрий ідальго дон Кіхот Ламанчський».

Вперше балет з такою назвою був представлений 1740 року у Відні талановитим австрійським хореографом Францем Гільфердінгом. За двісті сімдесят років глядачі побачили варіанти прочитання теми мандруючого лицаря багатьма балетмейстерами, серед яких Жан Жорж Новер, Луї Мілон, Шарль Дідло, Август Бурнонвіль, Серж Лифар, Джордж Баланчін.

Одним з кращих, без сумніву, вважається балет у постановці видатного хореографа Маріуса Петіпа. При підготовці лібрето майбутнього спектаклю він використовував ті глави роману Сервантеса, що були присвячені весіллю Кітерії і Комачо (в балеті вони отримали імена Кітрі та Базиля). Головні герої роману – Дон Кіхот і Санчо Панса в балетному сюжеті стали персонажами другого плану.

Професійний знавець специфіки балетного театру і вимог до балетної музики Людвіг Мінкус створив на замовлення Маріуса Петіпа яскраву музичну партитуру.

Прем’єра «Дон Кіхота» відбулася 14 грудня 1869 року в Большому театрі Москви. Оркестром диригував сам композитор. Спектакль мав великий успіх і незабаром був перенесений в Петербург. Для нової постановки Маріус Петіпа ґрунтовно переробив сценарій. Тепер одна й та ж балерина виконувала ролі Кітрі та Дульсінеї – дами серця Дон Кіхота, а блискучі класичні па, окрім сцени сну, з’явились і у фінальній картині – на балу.

На хореографічну версію Маріуса Петіпа звертали увагу багато балетмейстерів, але найбільш вдалою вважають постановку видатного російського хореографа Олександра Горського. Усі наступні постановки здійснювалися значною мірою на основі їх редакцій.

Одесити вперше побачили балет «Дон Кіхот» у лютому 1933 року в постановці Павла Вірського та Миколи Болотова. У 1936-у Михайло Моісеєв запропонував свою версію балету, яка мала довге сценічне життя. Через 16 років, у 1952-у, Вахтанг Вронський відновив спектакль, опираючись на кращі класичні традиції Петіпа й Горського. Пізніше в постановках «Дон Кіхота» перед одеськими глядачами представала вся багатоманітність стилів та хореографічних засобів балетмейстерів Миколи Трегубова (1966), Ігоря Чернишова (1970), Віктора Смирнова-Голованова та Наталі Риженко (1979).

Пролог

Перечитуючи знову й знову сторінки рицарських романів, Дон Кіхот мріє про життя, сповнене подвигів і слави, як у героїв його любимих книжок. Зі своїм вірним зброєносцем Санчо Пансою він відправляється в далекі краї на пошуки пригод.

 

Дія перша

Сонячна Барселона зустрічає глядачів яскравим іспанським народним святом. Молоді тореро, святково одягнені селяни, каталонські кавалери з натхненням спостерігають за танцем доньки трактирника Лоренцо – чарівної Кітрі. Але вона ні на кого не звертає уваги, оскільки її серце вже давно належить бідному цирульнику Базилю, теж закоханому в неї.

Чуттєвий танець Кітрі і Базиля перериває Лоренцо, якому не подобається обранець доньки. Трактирнику більше до вподоби багатий дворянин Гамаш, якому він уже пообіцяв руку доньки.

Тим часом на сцені панує справжня феєрія танцю: один за одним полонять своїм виконанням стрімкий тореро, вулична танцівниця, розкішна Мерседес і, нарешті, Еспада –головний тореадор.

У самий розпал веселощів на майдані з’являються Дон Кіхот і Санчо Панса. Лоренцо, якого лицар вважає за господаря замку, запрошує гостей до себе. Тим часом молодь робить спробу пожартувати над Санчо Пансом, але Дон Кіхот поспішає йому на допомогу.

Побачивши Кітрі, благородний лицар сприймає її за Дульсинею – даму свого серця – і запрошує на менует. Щоб побути наодинці, закохані втікають з дому. Лоренцо, Гамаш і Дон Кіхот ідуть їх шукати.
 

 

Дія друга

Під характерні іспанські ритми перед глядачами постає циганська таверна. Саме сюди втекли Кітрі і Базиль. Чаруюче соло кларнета передує появі циганського дуету, на зміну якому приходять яскраві, сповнені спекотною андалузькою романтикою соло Еспадо і Мерседес.

Під жартівливий марш в таверну заходять Лоренцо, Гамаш, Дон Кіхот і Санчо Панса. Лоренцо хоче оголосити про заручини дочки і Гамаша, але Базиль розігрує сцену самогубства. Дон Кіхот умовляє Лоренцо благословити шлюб Кітрі й «помираючого» Базиля. Коли той погоджується, хлопець з посмішкою «оживає».

Світає. На галявині розташувався циганський табір. Спокій сонного ранку порушує стрімкий танець циганів, за яким з цікавістю спостерігає Дон Кіхот. Цигани вирішують розіграти лицаря. Благородний ідальго, не розуміючи жарту, зі зброєю в руках розганяє їх. Знесилений Дон Кіхот засинає.

У сні Лицарю Сумного Образу ввижається царство дріад. Одна за одною танцюють перед ним ці неземні істоти. В його уяві вимальовується образ коханої Дульсинеї, такої схожої на Кітрі. Зворушливе соло, що зачаровує лицаря, плавно перетікає в танець лісових німф.
 

 

Дія третя

В замку все готове до весілля Кітрі й Базиля. Дон Кіхот благословляє молодих на щасливе сімейне життя. Гості виконують іспанські народні танці. Апогеєм балету стає пристрасне гран па закоханих. 

Дійові особи та склади виконавців

ДОН КІХОТ, лицар-мандрівник – заслужений артист України Гаррі Севоян, В'ячеслав КравченкоСтаніслав Скриннік
САНЧО ПАНСА, зброєносець Дон КіхотаМикола Воріводін, Павло Гриц, Денис Черняк
ЛОРЕНЦО, трактирникЮрій Мєдвєдєв, Богдан Чабанюк, Вадим Круссер
ДРУЖИНА ЛОРЕНЦО – Поліна Осетрова, Оксана Фоменко
КІТРІ, їхня дочка – заслужена артистка Республіки Молдова Марія ПолюдоваТетяна АфанютінаОлена ДобрянськаОлена КондратьєваАліна Хілько, Наталія Івасенко
БАЗИЛЬ, цирульник – заслужений артист України Сергій Доценко, заслужений артист Республіки Молдова Володимир СтатнийСтаніслав СкриннікДмитро Шарай, Павло Гриць, Віктор Томашек 
ҐАМАШ, багатий дворянинДенис ВасильєвЮрій Медведєв, Сергій Ткачук
ПОДРУГИ КІТРІ – заслужена артистка України Ольга РожевичРадмила Аітова, Тетяна Афанютіна, Олександра Воробйова, Ольга ВоробьйоваЛюдмила ГрековаНаталія ІвасенкоОлена Кондратьєва, Марія РязанцеваГанна ТютюнникАліна Хілько
ЕСПАДА, тореадор – заслужений артист України Сергій Доценко, заслужений артист України Гаррі Севоян, Дмитро БартошСтаніслав СкриннікДмитро Шарай
ВУЛИЧНА ТАНЦІВНИЦЯ – Тетяна АфанютінаОлександра ВоробйоваКсенія КравченкоЕлліна ПоходнихМарія РязанцеваСтелла Чернова
МЕРСЕДЕС – Ксенія Кравченко, Оксана Тункевич, Стелла Чернова, Ганна Чернявська, Катерина Томашек
ЦИГАНКА – Тетяна Афанютіна, Оксана БабичКсенія Кравченко, Олена Пономарьова, Оксана Тункевич, Катерина Томашек
ПОВЕЛИТЕЛЬКА ДРІАД – Олександра ВоробйоваОльга Воробьйова, Катерина КальченкоЕлліна ПоходнихАліна Хілько
АМУР – Радмила Аітова, Катерина БартошНаталія ІвасенкоОлена КондратьєваМарина СтрижаковаГанна Тютюнник
ТАНЕЦЬ ДЖИГА – Людмила Грекова, Яніна Кисельова, Пилипейко ОльгаСтаніслав ВаранкінДенис ВасильєвМикола ВоріводінПавло Гриц, Віктор Пелих, Денис Черняк 
БОЛЕРО – Оксана БабичКсенія КравченкоМарія Рязанцева, Оксана Тункевич, Стелла ЧерноваГанна Чернявська, заслужений артист України Сергій ДоценкоЮрій Медведєв, Ігор СаражинськийСтаніслав СкриннікДмитро Шарай
ВАРІАЦІЇ – заслужена артистка України Ольга РожевичРадмила АітоваОлександра ВоробйоваОльга ВоробьйоваЛюдмила Грекова, Оксана ДемченкоНаталія ІвасенкоОлена КондратьєваГанна Тютюнник

Виконавці в найближчій виставі

Склад виконавців 19 листопада

  • ДОН КИХОТ, странствующий рыцарь - Юрий Медведев (впервые)
  • САНЧО ПАНСА, оруженосец Дон Кихота - Николай Вориводин
  • ЛОРЕНЦО, трактирщик - Вадим Круссер 
  • ЖЕНА ЛОРЕНЦО - Полина Калина
  • КИТРИ, их дочь - Эллина Походных
  • БАЗИЛЬ, цирюльник -  Станислав Скрынник
  • ГАМАШ, богатый дворянин -  Сергей Ткачук
  • ПОДРУГИ КИТРИ - заслуженная артистка Украины Ольга Рожевич, Людмила Грекова
  • ЭСПАДА, тореадор - Дмитрий Дзеник (впервые)
  • УЛИЧНАЯ ТАНЦОВЩИЦА - Татьяна Афанютина
  • МЕРСЕДЕС - Татьяна Афанютина
  • ЦЫГАНКА - Оксана Бабич
  • ПОВЕЛИТЕЛЬНИЦА ДРИАД -  Алина Шарай
  • АМУР - Екатерина Бартош
  • ТАНЕЦ ДЖИГА - Радмила Аитова (впервые), Станислав Варанкин, Виктор Пелих, Денис Черняк 
  • БОЛЕРО - Кристина Ветчинкина, Дмитрий Дзеник
  • ВАРИАЦИИ - заслуженная артистка Украины Ольга Рожевич,Людмила Грекова
 Дирижер - Игорь Чернецкий

Про Людвіга Мінкуса

Людвіг Мінкус (1826 – 1917) – музикант, композитор, австрієць чеського походження, який значну частину свого життя прожив у Росії, один з найзнаменитіших авторів балетної музики другої половини ХІХ століття. Його талант композитора і скрипаля оцінили тільки в Росії, куди він переїхав на початку 1850-х років. Завдяки своїй настирності, працездатності і таланту Людвіг Мінкус за короткий час пройшов шлях від капельмейстера оркестру кріпосного театру князя Юсупова до професора з класу скрипки Московської консерваторії.

Як балетний композитор Л.Мінкус дебютував в Росії у 1863 році з балетом «Полум’я кохання, чи Саламандра». Після прем’єри «Дон Кіхота», який мав величезний успіх, він отримав місце першого композитора балетної музики при дирекції Імператорських театрів. У плідному співавторстві з хореографом Маріусом Петіпа композитор створив 16 балетів, найпопулярнішими з яких стали «Баядерка» і «Дон Кіхот».

Життєрадісна, мелодійна, ритмічна музика – секрет успіху балетів Мінкуса, які й донині входять в репертуари провідних театрів світу.

Про Маріуса Петіпа

Маріус Іванович Петіпа (1818-1910) – легендарний балетмейстер, артист балету і педагог, француз за походженням. Балет кінця ХІХ століття часто називають «епохою Петіпа». І це не випадково. Адже він створив понад 50 спектаклів, які входять в репертуари театрів і досі.

Талант й геніальні здібності Маріуса Петіпа розкрилися в Росії, куди він був запрошений 1847 року і де пропрацював до самої смерті. Свою діяльність починав у Петербурзі артистом балету; 1862 року став балетмейстером, а 1869 – головним балетмейстером. Перелік балетів, поставлених Петіпа на російській сцені, великий – їх близько 70, а оригінальних постановок – 46, не враховуючи танців для опер та дивертисментів.

Звичайно, з часом балет розвивався, виникали нові хореографічні редакції, але, безперечно, спектаклі у постановці Маріуса Петіпа стали цілою епохою на балетній сцені, а його хореографією глядачі захоплюються і сьогодні.
 

 

Про Олександра Горського

Олександр Олексійович Горський (1871-1924) – танцівник, видатний російський балетмейстер, хореограф-реформатор.

Прем’єра балету «Дон Кіхот» (1900) в редакції Олександра Горського відразу ж розділила критиків, глядачів і трупу театру на два табори. Використовуючи режисерські принципи Художнього театру і досягнення балетмейстера Лева Іванова, Горський змінив загальноприйняті канони класичного балету, збагативши його елементами народної хореографії.

Олександра Олексійовича підтримала молодь Большого театру, артисти приватної опери Сави Івановича Мамонтова, Костянтин Коровін та Олександр Головін, які створили нові декорації і костюми для спектаклю. Вони не помилились, адже постановка в хореографічній редакції Горського вже понад сто років живе на багатьох сценах світу.
 

Про балет «Дон Кіхот». Есе Неллі Іванової-Георгієвської

Балету «Дон Кіхот» судилося стати одним з найпопулярніших серед репертуарів чи не усіх балетних труп світу – через яскраву танцювальність, виразну мелодійність і ритмічне різноманіття його музичної основи, багатство і надзвичайну красу хореографічних форм і композицій, низку ефектних комедійних акторських партій.

Сюжет роману Міґеля де Сервантеса Сааведра багаторазово ставав приводом для розробки сценарних проектів балетних вистав, що створювались балетмейстерами європейських театрів на різну музику. Вперше балет із такою назвою був представлений у 1740 році у Відні талановитим австрійським хореографом Францем Гільфердінґом. За 200 років глядачі побачили варіанти прочитання теми мандрівного лицаря балетмейстерами різного рівня, серед яких є й видатні, як Жан Жорж Новер, Луї Мілон, Шарль Дідло, Авґуст Бурнонвіль, Серж Лифар, Джордж Баланчин тощо. Більшість з цих постановок не мали довгого сценічного життя і не збереглися.

Серед усіх балетних версій «До Кіхота» набув поширення творчий доробок видатного російського балетмейстера французького походження Маріуса Петіпа, що у 1869 році у Большому театрі Москви представив виставу «Дон Кіхот, балет у 4 актах, 8 картинах з прологом». Через два роки майстер здійснив постановку нової редакції у Маріїнському театрі Петербурґа. Музику для цього балету написав Людвиґ Мінкус, того часу відомий австрійський композитор, скрипаль і дириґент, що на початку 1850-х років переїхав до Росії, де, крім різноманітної музичної діяльності, виконував обов’язки інспектора балетної музики і створив багато балетних творів як композитор. Професійний знавець специфіки балетного театру і вимог до балетної музики, Мінкус на замовлення Маріуса Петіпа створив яскраву різножанрову партитуру балету «Дон Кіхот», що стала мелодійною, темпо-ритмічною основою для різноманітних танцювальних номерів і композицій. Сценарний проект вистави був дуже простим, наївним, але яскравість і багатство тематичних і ритмічних фарб музики і хореографії спричинили грандіозний успіх цього балету і його життєздатність до сьогодні.

Цей балет став однією з перших великих вистав Маріуса Петіпа на його шляху до створення естетичного та художнього канону класичного танцю, що мав поєднати аполонічні форми академічного танцю, живість характерного, виразність пантоміми і акторської гри у гармонійній поліфонічній композиції. Художня версія Маріуса Петіпа привертала творчу увагу багатьох постановників, і найбільш вдалими редакціями вважають постановки балету на початку ХХ століття у Москві і Петербурзі видатним російським балетмейстером Олександром Горським. Всі подальші постановки здійснювались значною мірою на підставі хореографії М. Петіпа у редакції О. Горського.

Цей балет відтворює сценічний, дещо спрощений варіант російського розуміння «іспанського духу» кінця ХІХ – початку ХХ століть. Тут присутня атмосфера гри-боротьби, змагання, що втілена у філософію іспанської кориди як символу життя людини у світі, – це й двобій мандрівного лицаря Дон Кіхота зі злими силами світу, й веселі жіночі майже бійки на площі, й суперництво тореадорів, й кумедний конфлікт між Гамашем та Кітрі, й вічна любов-боротьба чоловіка і жінки. Крім того, у танцювальному вирі балету живе стихія майданного карнавалу, у коловерті якого всі події набувають життєвої сили і радості буття.

Все це знайшло блискуче втілення у хореографічних формах. М. Петіпа, створюючи це справжнє свято танцю, використав усі відомі тоді танцювальні форми. Перш за все, це велике класичне па (фр. grand pas), що складається з декількох частин і виконується солістами і кордебалетом. Важливою його частиною є па-де-де (фр. Pas-de-deux) – дует-змагання солістів, що складається з антре, тобто виходу (фр. entrée), дуетного повільного танцю, адажіо, сольних чоловічих та жіночих варіацій і спільної коди. Це найпоширеніша академічна форма класичного балету, якій притаманна певна танцювальна логіка, послідовність контрастних елементів, їх гармонійна єдність. В балеті багато характерних танців – такого виду сценічного танцю, що виражає певних характер чи образ персонажу, або відтворює риси народного танцю. Текст балету «Дон Кіхот» містить прекрасні кордебалетні композиції – масові танці як класичного зразка (у сцені «Сон»), так і яскраво-характерного (сегідилья чи циганський танець). Авторами використовуються виразні можливості пантоміми, пропонуються сцени, що потребують акторської майстерності від виконавців. Отже, ця вистава цікава своїм різноманіттям і для глядачів, і для виконавців.

В Одеському театрі опери та балету до постановки «Дон Кіхота» звертались неодноразово в різні періоди, і кожного разу режисерське і хореографічне прочитання вистави визначалось тими уявленнями про природу і призначення балетного мистецтва, що тоді панували.

Радянський балетний театр 30-50 років був значною мірою зорієнтований на естетику і режисерські принципи драматичного театру, балетна творчість розгорталася в річищі ідей психологічного реалістичного театру К. Станіславського. Наслідком цього стало не лише намагання досягти реалістично-достовірної та логічно обґрунтованої постановки, а й нехтування природою балетного мистецтва як танцювального, бо перевага віддавалась ритмізованій пантомімі як драматургічному засобу. Постановки балету «Дон Кіхот» на одеській сцені тих років набували акцентовано реалістичної переконливості і підкреслювали соціально-класову природу подій і характерів (1933 – Павло Вірський, Микола Болотов; 1936 – Михайло Мойсеєв; 1952 – Вахтанґ Вронський), але й тоді не втрачали найкращих зразків класичної традиції Петіпа і Горського.

60-80-ті роки в балетному театрі були часом розквіту творчих індивідуальностей, коли балетмейстери, художники, виконавці розкривали свою власну особливість, даруючи глядачеві різноманіття стилів, хореографічних засобів, танцювально-пластичних композицій. Одеському театру пощастило здобути слави творчої лабораторії, де хореографи розширювали межі виразності балетної мови, досягаючи у формуванні вигадливих композицій симфонічної злагодженості і складності.

Балет «Дон Кіхот» і в цей період був у нагоді, свої редакції його запропонували всі, хто працював головним балетмейстером, і його вигляд був зумовлений рівнем професіоналізму та смаком постановників.

1966 року вистава вийшла у редакції Миколи Трегубова, що її професіоналізм відмічали й фахівці, й глядачі, але не вбачали в ній оригінальних постановочних рішень.

Ігор Чернишов продемонстрував витончений академічний смак і вірність петербурзьким класичним традиціям, поставивши «Дон Кіхот» у 1970 році, в якому вилучив ті сцени, що були вставлені різними хореографами впродовж історії життя цього балету (перш за все циганський табір). Під його головуванням технічний, художній і етичний рівень балетної творчості в трупі виріс настільки, що ця вистава була справжнім святом танцю.

Чергова прем’єра відбулася 1979 року, коли Віктор Смірнов-Голованов разом із Наталею Риженко у свою редакцію «Дон Кіхота» внесли притаманні московській традиції драматургічні акценти, танцювальні композиції і номери та повернули вилучені фрагменти. Балет став виглядати через пантомімні сцени прологу, циганського табору, битви із вітряком дещо архаїчним, але зберігав безумовні перлини, створені свого часу М. Петіпа і О. Горським.

Реставрація будівлі театру призвела до втрати балету «Дон Кіхот» із поточного репертуару. Тепер театр разом із глядачами переживає щастя повернення на сцену цього хореографічного шедевру.

Видео