«Жизель»

ГоловнаРепертуарБалети«Жизель»

«Жизель»

«Жизель»

Адольф Шарль Адан
Балет на 2 дії
Лібрето Теофіла Готьє, Жюля-Анрі Вернуа де Сен-Жоржа, Жана Коралі
Хореографія Жюля Перро, Жана Коралі, Маріуса Петіпа в редакції Леоніда Лавровського

 

Тривалість спектаклю з антрактами: 2 години 

Відновлення Надії Федорової
Диригенти – заслужений артист України Ігор Шаврук, Ігор Чернецький
Художник-постановник – заслужена художниця України Наталя Бевзенко-Зінкіна


Члени постановчої групи

Зав. балетної трупи – заслужений артист України Гаррі Севоян
Асистент балетмейстера – Майя Мамлеєва
Зав. режисерскої частини Лариса Калашнік

Балетмейстери-репетитори – народна артистка України Наталія Баришева, народна артистка України Олена Барановська, народний артист України Михайло Пєтухов, заслужений артист України Юрій Карлін, заслужена артистка України Ніна Стоян
Концертмейстери – Лоліта Григорян, Лія Чібалашвілі, Інна Шведенко, Анастасія Марушко, Юліан Шумаков

Режисер, що веде виставу - заслужений працівник культури України Наталія Григор
Зав. художньо-постановочної частини – Віктор Янчук
Художник зі світла – В'ячеслав Ушеренко
Начальник машинно-декораційного цеху – Віктор Мелешко
Художники-гримери – Олена Васильчук, Євгенія Галенко
Костюмери - Оксана Чабаненко, Галина Чебишева


Головний диригент театру – народний артист Республіки Молдова Олександру Самоїле

Головний режисер театру – Оксана Тараненко 

Про балет

Балет «Жізель» (повна назва «Жізель або віліси», фр. Giselle, ou les Wilis) – можливо, найбільш романтичний твір останніх століть. Серед численних історій, коли-небудь розказаних мовою танцю, ніколи не було створено нічого прекраснішого і сумнішого, ніж ця драма.

Завдяки чарівності його сюжету і досконалій хореографії, цей романтичний шедевр увійшов до класики балету і став, нарівні з «Лебединим озером», найзнаменитішим і найпопулярнішим балетом світу. Саме в «Жізелі» остаточно утвердився балетний романтизм. Танець в ньому отримав поетичну натхненність, в сольні «фантастичні» партії увійшли різноманітні польоти, які створюють враження повітряності персонажів, героїні стали на пуанти. В «земних», нефантастичних образах танець набув національної характерності. У балеті утвердився новий тип драматургії, в якій танець слугує не ілюстрацією сюжетних епізодів, а стає головним поетичним засобом вираження художнього змісту.

Вічна історія кохання, зради і покаяння вперше була представлена 28 червня 1841 року на сцені паризького театру «Гранд Опера», який називався тоді Королівською академією музики й танцю. Неймовірний успіх прем’єри визначив подальшу долю балету. Протягом наступних вісімнадцяти років паризька опера дала сто п’ятдесят вистав «Жізелі», які незмінно закінчувались безкінечними оплесками глядачів, що робили твір усе відомішим.

Ми ніколи не побачимо, як танцювала велика балерина Карлотта Грізі, але ніколи не забудемо її. Бо двоє не менш знаменитих людей – хореограф Жюль Перро та поет Теофіл Готьє – були закохані в цю жінку і саме для неї створили «Жізель».

Цей балет, як пізніше писали газетярі, був створений кількома закоханими чоловіками з метою «слугувати вітриною для талантів однієї молодої балерини». Ситуація, що склалася при роботі над цим твором, була не менш цікавою, ніж саме лібрето. Балерина Карлота Грізі (справжнє ім’я – Карон Адель Джузеппіна Марія Грізі) народилась 1819 року в Італії. У 1834 році вона зустріла в Неаполі талановитого і відомого французького танцівника та хореографа Жюля Перро. Карлота стала його протеже. Жюль Перро тренував і навчав її, ставив її хореографічні номери. Балерина почала виступати під іменем мадам Перро.

1837 року Жюль Перро пішов з «Гранд Опера», аби займатись кар’єрою Карлоти, і вони почали гастролювати по театрам Європи.

У цей час Адольф Шарль Адан, уже відомий композитор, повернувся в Париж з Петербурга, куди він поїхав услід за Марією Тальоні, уславленою французькою танцівницею, яка виступала в Росії з 1837 по 1842 рік. Написавши для неї в Північній Пальмірі балет «Морський розбійник», у Парижі Адан почав працювати над «Жізеллю».

Сценарій написав французький поет і романіст Теофіл Готьє за мотивами старовинної слов’янської легенди, відтвореною Генріхом Гейне в книзі «Про Германію». В легенді розповідається про віліс – дівчат, які померли від нещасного кохання напередодні весілля. Опівночі віліси виходять зі своїх могил і танцюють. Випадкових перехожих, які опинились на їхньому шляху, віліси затягують у танок, і кружляють там доти, поки ті не впадуть мертвими.

Щоб надати подіям узагальненого характеру, Готьє свідомо перемішав країни й титули: перенісши місце події в Тюрінгію, він зробив Альберта герцогом Сілезьким (графом його називають у пізніших варіантах лібрето), а батька нареченої – князем (в пізніх варіантах він герцог) Курляндським.

Як пишуть, Теофіл Готьє ставився «з повагою» до Жюля Перро і підтримував його кандидатуру для участі у створенні балету. Можливо, це певною мірою зумовлене тим, що сам Готьє був одружений з рідною сестрою Карлоти Грізі – Ернестою. Однак балет присвятив Карлоті в надії завоювати її серце. Теофіл був закоханий в Карлоту і писав лібрето «душою закоханого поета».

У роботі над «Жізеллю» брав участь відомий лібретист Жюль-Анрі Вернуа де Сен-Жорж та Жан Коралі, який у 1831 році став балетмейстером «Гранд Опера».

Жюль Перро, як і раніше, кохав Карлоту і робив усе, аби зробити з неї прима-балерину світового рівня.

Уся партія Жізелі, увесь малюнок головної ролі в хореографічному плані був розроблений Перро, але його ім’я навіть не згадувалось в афіші паризької прем’єри балету. Уся слава дісталась Коралі, який скористався невизначеним й «прихованим» становищем Перро й присвоїв усе авторство хореографії балету собі.

Успіх балету був грандіозним, публіка в буквальному розумінні слова лила сльози над історією бідної, обманутої дівчини. Критики оголосили, що «Жізель» – найвеличніший балет свого часу. Вони також відразу підняли статус Карлоти Грізлі до зірки. Партію графа Альберта виконував молодший брат «батька» класичного балету Маріуса Петіпа – Люсьєн. Нині вже немає жодних сумнівів стосовно того, хто є автором хореографічних сцен в балеті. Це – геніальний Жюль Перро, Коралі ставив лише загальні танці.

Створивши партію Жізелі для Карлоти Грізі, Жюль Перро утвердив балетний романтизм і остаточно зробив балет таким же повноправним жанром мистецтва, як музика і поезія. Цим він здійснив свою мрію – успіх балету миттєво зробив Карлоту Грізі зіркою світового рівня.

Незабаром після прем’єри Жюль Перро поїхав в Англію. В історичних балетних мемуарах побутує думка, що це було викликане не стільки підступами Коралі, скільки тим, що Карлота «виявила прихильність до Готьє в подяку за свою славу, яку він допоміг їй здобути». За іншими версіями вона захопилася молодим красенем Люсьєном Петіпа. Як би там не було і чи зрадила 21-річна Карлота одного чоловіка заради іншого – справа десята. Важливо те, що її наставником завжди залишався Жюль Перро, а вона завжди була прима-балериною.

Усі найновіші досягнення французького балету швидко переносились на російську сцену. Балет «Жізель» був поставлений в Петербурзі 1842 року, всього через рік після паризької прем’єри. Він і донині входить в репертуари багатьох музичних театрів світу.

Петербурзька постановка спектаклю завершила тенденцію, що склалась в романтичному балеті Європи, коли почала сходити зірка балетного театру, як музичного. Визначальним змістовим джерелом хореографічної композиції ставала музика, а не тільки літературний сценарій.

У своїй монографії Юрій Слонимський пише: «Французька «Жізель» – сентиментальна мелодрама, присвячена нещасному коханню гризетки, пейзанки, яких було багато у ті дні. Біда героїні – «нещасний випадок». Її почуття залишаються в пам’яті привабливою, до курйозу наївною ілюзією. «Російська «Жізель» – піднесена драма серця. Тут любов – не ілюзія, а символ віри».

У свій час партію Жізелі танцювали балерини світового рівня – Анна Павлова, Ольга Спесивцева, Олена Андріянова, Віра Коралі, Галина Уланова. Уланова взагалі стала родоначальницею цілої традиції, виконуючи не просто балетну партію, а справжню драматичну роль, в якій, окрім бездоганності технічного виконання хореографічних елементів, особливе значення має акторський талант солістки балету. А великій кубинській балерині Алісії Алонсо за виконання партії Жізелі було присвоєно високий титул la bailarina absoluta.

Дія перша

Події відбуваються в Тюрінгії в епоху феодалізму

Гірське селище в Тюрінгії. Селяни йдуть збирати виноград.

Будинок селянки Берти, вдови, яка живе тут з дочкою Жізеллю. З’являються мисливці – граф Альберт зі зброєносцем. Альберт випередив інших учасників полювання, аби зустрітися з селянською дівчиною, яка сподобалась йому.

Граф і його зброєносець Вільфрід входять у мисливський будиночок і незабаром Альберт виходить в селянському одязі. Вільфрід умовляє графа відмовитись від таємних планів, але той противиться. Він показує на будинок Берти – там живе та, в яку він закоханий. Альберт освідчується Жізелі в коханні, яка напівжартома висловлює недовіру його словам. Вона зриває квітку і ворожить на її пелюстках: любить – не любить. Пелюстка стверджує, що «не любить». Тоді Альберт потай від Жізелі обриває одну пелюстку і показує їй, що попереднє ворожіння було помилковим.

Любовну сцену перериває лісник Ганс. Побачивши Жизель з графом, він застерігає дівчину і просить відповісти йому взаємністю. Альберт, розсердившись, проганяє його. З’являються подруги Жізелі. Вони оточують її і починають танці. Альберт із захватом стежить за Жізеллю – її веселість та жвавість чарівні.

Берта, мати Жізелі, виходить з будинку. Вона нагадує дівчині, що в тої хворе серце і їй не можна танцювати. Але Жізель ніщо не лякає, вона щаслива.

Чути звуки рогів – це наближаються учасники полювання. Альберт поспіхом йде геть, аби його не впізнали. Разом з мисливцями з’являються наречена Альберта Батільда та її батько, герцог Курляндський. Жізель з цікавістю розглядає розкішне вбрання знатної дами. Та, зачарована красою і простодушністю селянки, дарує Жізелі золотий ланцюжок, який дівчина приймає з захватом і зніяковінням.

З вікна мисливського будиночка, в якому переодягався Альберт, вилазить лісник Ганс. В його руках дорога зброя, яка доводить високе походження того, хто заморочив голову його коханій Жізелі.

Починається свято. Альберт танцює з Жізеллю. Ганс трубить в ріг, на звуки якого приходять мисливці з герцогом та Батільдою. Почет, упізнавши молодого герцога, шанобливо вітає його, знатні гості теж раді зустрічі з ним. Альберт підходить до Батільди й цілує їй руку. Жізель підбігає до неї і розповідає, що Альберт заприсягся їй у вірності і що він кохає її. Обурена претензіями Жізелі Батільда показує тій свою обручку – вона наречена Альберта. Жізель кидає до ніг Батільди подарований ланцюжок і падає. Альберт намагається порозумітися з Жізеллю, але та вже нічого не чує – вона божеволіє. В затьмареній свідомості зринають картини недавнього минулого: ворожіння на пелюстках, обітниця, слова кохання, подруги. Не витримавши потрясіння, дівчина помирає.

Дія друга

Серед могил сільського кладовища в місячному світлі з’являються примарні віліси. «Одягнені в весільні сукні, увінчані квітами, непереборно прекрасні танцюють віліси при світлі місяця, танцюють тим пристрасніше і швидше, чим більше відчувають, що виділений їм для танцю час закінчується і вони знову мусять зійти в свої холодні, як крига, могили», – Генріх Гейне.

Сюди приходить Ганс. Чути таємничі звуки, спалахують вогники. Наляканий Ганс рятується втечею. На його шляху виростає тінь – то повелителька віліс Мірта.

Віліси ніби купаються в місячному сяйві. За знаком Мірти вони оточують могилу Жізелі, готуючись до зустрічі з новою подругою. З могили піднімається примарна фігура Жізелі.

Чути шум, віліси зникають. На кладовище приходить Альберт, який розшукує могилу коханої. Альберт в глибокій задумі і скорботі. Раптом він помічає фігуру Жізелі. Не ймучи віри очам, він кидається до неї, але видіння щезає, потім зєявляється, далі знову ніби розтає в повітрі.

Альберта починають переслідувати віліси, втягуючи його в танець. Він падає до ніг Мірти, молячи про спасіння, але та невмолима. Прагнучи знищити Альберта, вона намагається затягнути його в танцювальний вир, але з’являється Жізель і починає танцювати замість коханого, аби врятувати того від смерті.

Чутно передзвін годинника. Шість ударів – світанок. Віліси втрачають свою силу і щезають. Зникає і легка тінь Жізелі, але вона завжди житиме в пам’яті Альберта як вічний жаль за втраченим коханням, коханням, яке сильніше смерті.
 

Дійові особи та склади виконавців

ЖИЗЕЛЬ, селянка – заслужена артистка Республіки Молдова Марія Полюдова, Олександра Воробйова, Ольга Воробйова, Елліна Походних
ГРАФ АЛЬБЕРТ, переодягнутий селянином – заслужений артист України Сергій Доценко, заслужений артист Республіки Молдова Володимир Статний, Дмитро Шарай
ГАНС, лісничийЮрій Мєдвєдєв, Михайло Перфілов, Дмитро Шарай, Богдан Чабанюк 
ГЕРЦОГ КУРЛЯНДСЬКИЙ – заслужений артист України Гаррі СевоянЮрій Мєдвєдєв, Богдан Чабанюк
БАТІЛЬДА, його дочка, наречена АльбертаОксана Бабич, Ксенія Кравченко, Стелла ЧерноваГанна Чернявська
ВІЛЬФРИД, зброєносець АльбертаДенис Васильєв, Віталій Роздайбіда, Ігор Саражинський
МАТИ ЖІЗЕЛІПоліна Осетрова, Оксана Фоменко
МІРТА, повелителька вілісТетяна АфанютінаОксана БабичАліна ХількоСтелла Чернова
PAS DE DEUXРадмила Аітова, Катерина Бартош, Наталія Івасенко, Олена Кондратьєва, Станіслав ВаранкінМикола Воріводін, Павло Гриць
ЗЕЛЬМА, МОННА, віліси – заслужена артистка України Ольга Рожевич, Тетяна Афанютіна, Оксана Бабич, Олександра Воробйова, Ольга Воробйова, Оксана ДемченкоОлена Кондратьєва, Марія РязанцеваСтелла ЧерноваАліна Хілько
ПОДРУГІ ЖІЗЕЛІ – Радмила АітоваКатерина Бартош, Людмила Грекова, Оксана Демченко, Лілія Іванова, Яніна КисельоваОлена Кондратьєва, Ольга Коломієць, Ольга Пилипейко, Марина Стрижакова, Ганна Тютюнник

Виконавці в найближчій виставі

Склад виконавців 4 вересня


Дирижер – заслуженный артист Украины Игорь Шаврук

Адольф Шарль Адан

(1803 – 1856)

Адольф Шарль Адан – один з найзнаменитіших композиторів Франції першої половини ХІХ століття. Музика Адана відрізняється відкритою емоційністю, мелодійністю, справді французькою витонченістю, ритмічною винахідливістю. Вона пластична й яскраво театральна.

Творчі інтереси Адана перебували, переважно, в сфері музичного театру, він вважається одним з основоположників французької комічної опери. Спадок композитора величезний – 46 опер, 18 балетів (серед яких «Діва Дунаю», «Корсар», «Фауст»). Комічна опера «Листоноша із Лонжюмо» донині йде в європейських театрах. Увертюра до опери «Якби я був королем» часто звучить в концертних програмах, а Різдвяна пісня навіть увійшла до складу популярних колядок.

Та саме балети Адана відкрили нову сторінку в історії цього жанру. «Жизель» – його найяскравіший балетний твір – уже протягом 170 років залишається репертуарним спектаклем на усіх балетних сценах світу і продовжує захоплювати любителів мистецтва.

Адольф Шарль Адан народився 1803 року в Парижі у сім’ї відомого піаніста й педагога, професора Паризької консерваторії, бельгійця за походженням Луї Йоганна Людвіга Адана.

Музичну освіту Адан отримав у Паризькій консерваторії, до якої вступив у чотирнадцять років. Вчився Адан у знаменитого на той час композитора Франсуа Буальдьє, але спочатку не вважався здібним учнем. Втім, незабаром успіхи молодого Адана стали настільки значними, що 1825 року він отримав Римську премію, яка, за традицією, давала йому право провести три роки на віллі Медичі в Римі.

Почав Адан з написання музики до водевілів, а 1829 року дебютував в опері. Його перша комічна опера – «Петро і Катерина» – була написана на сюжет з російської історії; однією з головних дійових осіб був Петро І.

Кілька років Адан провів у Лондоні, де був директором театру Конвент-Гарден. Тут з’явився його перший балет «Фауст» – перше значне за музикою втілення на балетній сцені безсмертного твору Гете. У 1836 році Адан, спільно з Філіпо Тальоні, працював над балетом «Діва Дунаю». Завдяки цій співпраці він отримав чітке уявлення про специфіку балетних форм.

1839 року Адан приїхав у Санкт-Петербург, де створив і поставив на імператорській сцені балет «Морський розбійник». Повернувшись у 1940-му в Париж, він через рік створив свій найкращий твір – балет «Жизель».

Посварившись з директором паризького театру «Опера Комік», Адан вирішив відкрити власний театр для постановки творів молодих композиторів, який дістав назву «Національний театр». На жаль, він проіснував всього лише рік – лютнева революція 1848 року розорила Адана і він знову змушений був зайнятися композицією. Творячи дуже багато та виступаючи зі статтями про музику в газеті «Конститюсьонель», він зумів розплатитися з усіма боргами свого театру.

У 1848 році Адан став професором Паризької консерваторії по класу композиції, у 1844 – членом Інституту Франції.

Останній твір композитора – балет «Корсар» – був написаний незадовго до смерті. Помер Адан у Парижі 1856 року.

Сучасники Адольфа Адана докоряли йому за надто швидке написання творів. Наприклад, на створення опери «Халупа» у нього пішло всього п’ятнадцять днів, на комічний твір «Якби я був королем» – два місяці. Балет «Жизель» народився у композитора всього за три тижні. Ймовірно, в цьому й полягає один із секретів таланту Адана – писати музику швидко, легко і вишукано. Каміль Сен-Санс писав: «Де дивні дні «Жизелі» і «Корсара»?! Це були зразкові балети. Необхідно відновити їх традиції. Ради Бога, якщо це можливо, віддайте нам прекрасні балети минулих часів».
 

Видео