ГоловнаРепертуарБалети«Жизель»Про балет

Про балет

Балет «Жізель» (повна назва «Жізель або віліси», фр. Giselle, ou les Wilis) – можливо, найбільш романтичний твір останніх століть. Серед численних історій, коли-небудь розказаних мовою танцю, ніколи не було створено нічого прекраснішого і сумнішого, ніж ця драма.

Завдяки чарівності його сюжету і досконалій хореографії, цей романтичний шедевр увійшов до класики балету і став, нарівні з «Лебединим озером», найзнаменитішим і найпопулярнішим балетом світу. Саме в «Жізелі» остаточно утвердився балетний романтизм. Танець в ньому отримав поетичну натхненність, в сольні «фантастичні» партії увійшли різноманітні польоти, які створюють враження повітряності персонажів, героїні стали на пуанти. В «земних», нефантастичних образах танець набув національної характерності. У балеті утвердився новий тип драматургії, в якій танець слугує не ілюстрацією сюжетних епізодів, а стає головним поетичним засобом вираження художнього змісту.

Вічна історія кохання, зради і покаяння вперше була представлена 28 червня 1841 року на сцені паризького театру «Гранд Опера», який називався тоді Королівською академією музики й танцю. Неймовірний успіх прем’єри визначив подальшу долю балету. Протягом наступних вісімнадцяти років паризька опера дала сто п’ятдесят вистав «Жізелі», які незмінно закінчувались безкінечними оплесками глядачів, що робили твір усе відомішим.

Ми ніколи не побачимо, як танцювала велика балерина Карлотта Грізі, але ніколи не забудемо її. Бо двоє не менш знаменитих людей – хореограф Жюль Перро та поет Теофіл Готьє – були закохані в цю жінку і саме для неї створили «Жізель».

Цей балет, як пізніше писали газетярі, був створений кількома закоханими чоловіками з метою «слугувати вітриною для талантів однієї молодої балерини». Ситуація, що склалася при роботі над цим твором, була не менш цікавою, ніж саме лібрето. Балерина Карлота Грізі (справжнє ім’я – Карон Адель Джузеппіна Марія Грізі) народилась 1819 року в Італії. У 1834 році вона зустріла в Неаполі талановитого і відомого французького танцівника та хореографа Жюля Перро. Карлота стала його протеже. Жюль Перро тренував і навчав її, ставив її хореографічні номери. Балерина почала виступати під іменем мадам Перро.

1837 року Жюль Перро пішов з «Гранд Опера», аби займатись кар’єрою Карлоти, і вони почали гастролювати по театрам Європи.

У цей час Адольф Шарль Адан, уже відомий композитор, повернувся в Париж з Петербурга, куди він поїхав услід за Марією Тальоні, уславленою французькою танцівницею, яка виступала в Росії з 1837 по 1842 рік. Написавши для неї в Північній Пальмірі балет «Морський розбійник», у Парижі Адан почав працювати над «Жізеллю».

Сценарій написав французький поет і романіст Теофіл Готьє за мотивами старовинної слов’янської легенди, відтвореною Генріхом Гейне в книзі «Про Германію». В легенді розповідається про віліс – дівчат, які померли від нещасного кохання напередодні весілля. Опівночі віліси виходять зі своїх могил і танцюють. Випадкових перехожих, які опинились на їхньому шляху, віліси затягують у танок, і кружляють там доти, поки ті не впадуть мертвими.

Щоб надати подіям узагальненого характеру, Готьє свідомо перемішав країни й титули: перенісши місце події в Тюрінгію, він зробив Альберта герцогом Сілезьким (графом його називають у пізніших варіантах лібрето), а батька нареченої – князем (в пізніх варіантах він герцог) Курляндським.

Як пишуть, Теофіл Готьє ставився «з повагою» до Жюля Перро і підтримував його кандидатуру для участі у створенні балету. Можливо, це певною мірою зумовлене тим, що сам Готьє був одружений з рідною сестрою Карлоти Грізі – Ернестою. Однак балет присвятив Карлоті в надії завоювати її серце. Теофіл був закоханий в Карлоту і писав лібрето «душою закоханого поета».

У роботі над «Жізеллю» брав участь відомий лібретист Жюль-Анрі Вернуа де Сен-Жорж та Жан Коралі, який у 1831 році став балетмейстером «Гранд Опера».

Жюль Перро, як і раніше, кохав Карлоту і робив усе, аби зробити з неї прима-балерину світового рівня.

Уся партія Жізелі, увесь малюнок головної ролі в хореографічному плані був розроблений Перро, але його ім’я навіть не згадувалось в афіші паризької прем’єри балету. Уся слава дісталась Коралі, який скористався невизначеним й «прихованим» становищем Перро й присвоїв усе авторство хореографії балету собі.

Успіх балету був грандіозним, публіка в буквальному розумінні слова лила сльози над історією бідної, обманутої дівчини. Критики оголосили, що «Жізель» – найвеличніший балет свого часу. Вони також відразу підняли статус Карлоти Грізлі до зірки. Партію графа Альберта виконував молодший брат «батька» класичного балету Маріуса Петіпа – Люсьєн. Нині вже немає жодних сумнівів стосовно того, хто є автором хореографічних сцен в балеті. Це – геніальний Жюль Перро, Коралі ставив лише загальні танці.

Створивши партію Жізелі для Карлоти Грізі, Жюль Перро утвердив балетний романтизм і остаточно зробив балет таким же повноправним жанром мистецтва, як музика і поезія. Цим він здійснив свою мрію – успіх балету миттєво зробив Карлоту Грізі зіркою світового рівня.

Незабаром після прем’єри Жюль Перро поїхав в Англію. В історичних балетних мемуарах побутує думка, що це було викликане не стільки підступами Коралі, скільки тим, що Карлота «виявила прихильність до Готьє в подяку за свою славу, яку він допоміг їй здобути». За іншими версіями вона захопилася молодим красенем Люсьєном Петіпа. Як би там не було і чи зрадила 21-річна Карлота одного чоловіка заради іншого – справа десята. Важливо те, що її наставником завжди залишався Жюль Перро, а вона завжди була прима-балериною.

Усі найновіші досягнення французького балету швидко переносились на російську сцену. Балет «Жізель» був поставлений в Петербурзі 1842 року, всього через рік після паризької прем’єри. Він і донині входить в репертуари багатьох музичних театрів світу.

Петербурзька постановка спектаклю завершила тенденцію, що склалась в романтичному балеті Європи, коли почала сходити зірка балетного театру, як музичного. Визначальним змістовим джерелом хореографічної композиції ставала музика, а не тільки літературний сценарій.

У своїй монографії Юрій Слонимський пише: «Французька «Жізель» – сентиментальна мелодрама, присвячена нещасному коханню гризетки, пейзанки, яких було багато у ті дні. Біда героїні – «нещасний випадок». Її почуття залишаються в пам’яті привабливою, до курйозу наївною ілюзією. «Російська «Жізель» – піднесена драма серця. Тут любов – не ілюзія, а символ віри».

У свій час партію Жізелі танцювали балерини світового рівня – Анна Павлова, Ольга Спесивцева, Олена Андріянова, Віра Коралі, Галина Уланова. Уланова взагалі стала родоначальницею цілої традиції, виконуючи не просто балетну партію, а справжню драматичну роль, в якій, окрім бездоганності технічного виконання хореографічних елементів, особливе значення має акторський талант солістки балету. А великій кубинській балерині Алісії Алонсо за виконання партії Жізелі було присвоєно високий титул la bailarina absoluta.


Видео

    Грудень, 2016

    ПнВтСрЧтПтСбНд
       12345678910111213141516171819202122232425262728293031