«Бал-маскарад»

ГоловнаРепертуарОпери«Бал-маскарад»

«Бал-маскарад»

«Бал-маскарад»

Джузеппе Верді
Опера на дві дії
Лібрето Антоніо Сомма за сюжетом Огюстена Ежена Скриба

Тривалість вистави з урахуванням антрактів: 3 години

Режисер-постановник – Карло Антоніо де Лючія (Італія)
Диригент-постановник – заслужений артист України Ігор Шаврук
Сценографія – заслужена художниця України Наталія Бевзенко-Зінкіна, Алессандра Полімено (Італія)
Хормейстер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Леонід Бутенко
Балетмейстер-постановник – заслужений артист Росії Юрій Васюченко


Члени постановчої групи

Концертмейстери - Марина Маринич, Наталія Русіняк, Вероніка Струк, Лариса Хороленко
Художник зі світла - В'ячеслав Ушеренко
Зав. художньо-постановочної частини - Віктор Янчук
Начальник машинно-декораційного цеху - Віктор Мелешко
Художники-гримери - Олена Васильчик, Євгенія Галенко


Головний диригент театру - народний артист Республіки Молдова Олександру Самоїле
Головний режисер театру - Оксана Тараненко
Головний хормейстер театру - заслужений діяч мистецтв України Леонід Бутенко
 

Про оперу

«Бал-маскарад» (Un ballo in maschera) – опера Джузеппе Верді на лібрето Антоніо Сома за сюжетом Ежена Скриба, написаному у свій час для Даніеля Обера, який використав його для своєї опери «Густав ІІІ чи Бал-маскарад». В основу твору покладені історичні події. Шведський король Густав ІІІ був убитий на балу в 1792 році в результаті змови, в якій взяли участь представники вищої знаті.

Спочатку оперу «Бал-маскарад» мали ставити в Неаполі, але із-за сюжету Верді мав великі неприємності від місцевої цензури. У 1858 році, майже напередодні прем’єри, відбувся напад на Наполеона ІІІ. Влада Неаполя вирішила, що опера про вбивство короля може надихнути жителів міста на повстання. Верді висунули умову внести зміни в сюжет.

Дирекція театру, бажаючи змусити композитора змиритись з нав’язаним йому лібрето, спробувала заарештувати його до тих пір, поки він не переробить оперу або не сплатить неустойку. У відповідь Верді звернувся з позовом до суду. Коли про це дізналися неаполітанці, їх обурення сягнуло таких масштабів, що король Фердинанд ІІ звелів закрити справу і дозволив композитору виїхати з міста. Втім , оперу все-таки довелось переробляти. Події були перенесені з Швеції в Північну Америку, король Густав став англійським губернатором Бостона графом Ричардом Варвіком, його вбивця граф Анкарстрем трансформувався в секретаря Ренато. Змінились також певні мотивування, що певною мірою приглушило політичне звучання твору – на перший план виступила особиста драма героїв: мотиви ревнощів, таємничих відчуттів, боротьби між коханням і обов’язком. Антоніо Сомма не вважав за можливе підписатися під текстом лібрето. Замість прізвища лібретиста опери «Бал-маскарад» ставились літери N.N. Пізніше, під керівництвом Верді, остаточно доопрацював лібрето Франческо П’яве.

І все ж у Неаполі перепони цензури виявились настільки складними, що Верді вирішив пристати на пропозицію Риму. Перша постановка опери відбулася в римському Театро Аполло 17 лютого 1859року.
 

Дія перша

Події відбуваються в Бостоні та його околицях в період англійського панування (ХVІІІ століття).

Сцена перша.
Після увертюри, до якої входять кілька головних тем опери, сценічна дія починається з хору, що прославляє графа Ричарда – губернатора колоніального Бостона.

Зібрались усі, і паж Оскар оголошує про вихід графа Ричарда. Ричард переглядає офіційні папери, зокрема й список гостей, запрошених на маскарад. У ньому він бачить ім’я Амелії – дружини друга й секретаря Ренато, в яку граф таємно закоханий. Він співає арію «La rivedro nell estasi» («Знову хоч на мить моє кохання»).

Група змовників, незадоволених правлінням графа, виношує думку вбити його. Ренато дізнається про це й попереджає друга про замах, який готують, в своїй арії «Alla vita che t’arride» («Пам»ятай, графе, з твоєю долею»). Але Ричарда зовсім не хвилює повідомлення про небезпеку.

Суддя приносить вирок про вигнання чаклунки Ульріки. За неї заступається паж Оскар – арія «Volta la terrea» («З нею разом зірка»). Ричард пропонує друзям піти до Ульріки, щоб переконатися в достеменності чуток про її чаклунство. Сам він збирається переодягтися рибалкою. В заключному ансамблевому номері всі висловлюють бажання взяти участь у цій розвазі – «Ogni cura si doni al biletto» («З вами вночі до ворожки піду я»).

Сцена друга.
Хатина Ульріки, чаклунки. Натовп тих, хто чекає. Ульріка промовляє заклинання, викликаючи темні сили «Re dell’abisso affrettati» («Пекельний царю, з’явись переді мною»). Ульріха ворожить матросу Сільвано і пророкує йому зміни на краще. Ричарду подобається бравий матрос і він підкидає в його речі листа зі звісткою про офіцерський чин.

Заходить слуга Амелії і просить чаклунку про таємну зустріч з його господинею. Всі виходять. Амелія зізнається Ульріці, що любить Ричарда і просить звільнити її від злочинної пристрасті. Чаклунка наказує їй зірвати вночі на кладовищі чарівне зілля – воно прожене любов «Della citta all’ocasso» («Якщо підеш на захід»).

Ричард, який підслухав цю розмову, вирішує піти на кладовище услід за коханою. Але зараз він хоче дізнатися про свою долю і співає баркаролу «Di’ tu se fidele» («Скажи, чи не загрожує мені буря морська»). Ульріка пророкує йому швидку загибель. Вбивцею буде той, хто сьогодні першим подасть йому руку. Входить Ренато і потискує графу руку. Ричард сміється над чаклункою – вірний друг не може стати вбивцею «E scherzo od e follia» («Безумство чи жарт»).

Тепер Ричард зізнається чаклунці, хто він насправді. Він також говорить їй, що її пророцтва абсолютно безглузді, тому вона спокійно може залишатись в країні. Дія завершується хором, що прославляє Ричарда. 

Дія друга

Друга дія починається сценою, яка відбувається пізно вночі. На кладовищі Амелія шукає зілля «Ecco l’orrido campo» («Ось воно, це поле»). Вона журиться, що повинна назавжди вирвати із серця своє кохання до Ричарда «Ma dall’arrido» («Я знаду чарівне зілля»).

З’являється Ричард і освідчується Амелії в своєму коханні «Non sai tu che se l’anima mia» («Ти не знаєш , як совість суворо»). Він з радістю переконується в тому, що його кохають «Ah, gual soave brivido» («О, ці солодкі слова»). Несподівано закоханих застає Ренато: не впізнавши дружину, він попереджає графа про наближення змовників і віддає йому свій плащ. Ричард бере з друга клятву, що той проведе замотану в шаль даму до міста, не говорячи до неї і не намагаючись дізнатись, хто вона: терцет «Odi tu come fremono cupi» («Щось там, на скелі, зашурхотіло»).

Змовники, зустрівши замість графа його секретаря, розчаровані. Вони хочуть дізнатись ім’я його супутниці, але Ренато оголює шпагу. Щоб врятувати чоловіка, Амелія скидає вуаль. Ренато шокований. Він вирішує відомстити Ричарду і зрадливій дружині.
 

Дія третя

Дійові особи та склади виконавців

ГРАФ РІЧАРД ВАРВІК (тенор) – Микола Суббота, Олексій Репчинський
РЕНАТО, його секретар (баритон) - заслужений артист України Віктор Митюшкін, Олександр Стрюк
АМЕЛІЯ, дружина Ренато (сопрано) – заслужена артистка України Тетяна Захарчук, заслужена артистка України Наталія Ютеш, Ганна Літвинова, Інга Мартинова, Наталя Павленко 
УЛЬРІКА, циганка (меццо-сопрано) - заслужена артистка України Олена Стародубцева, Марина Годулян, Ілона Скрипник 
ОСКАР, паж графа (сопрано) – заслужена артистка України Ірина Берлізова, Анастасія Голуб, Надія Сичук
СІЛЬВАНО, моряк (баритон-бас) – Юрій Дудар, Володимир Муращенко
ТОМ, змовник (бас) – Дмитро Себов, Віктор Шевченко
САМУЕЛЬ, змовник (бас) – Дмитро Павлюк, Вадим Черніговський
СУДДЯ (тенор) – Сергій Красних, Дмитро Михеєв, Андрій Перфілов
СЛУГА АМЕЛІЇ (тенор) – Сергій Красних, Дмитро Михеєв, Андрій Перфілов

Артисти балету:

АМЕЛІЯ – Анастасія Баннікова
РІЧАРДВ'ячеслав Кравченко

Виконавці в найближчій виставі

Склад виконавців буде оголошено додатково

Джузеппе Фортуніно Франческо Верді

Джузеппе Фортуніно Франческо Верді народився 10 жовтня 1813 року в селі Ронколе провінції Парма. Батько мав винний погріб і бакалійну лавку. Однак син бакалійника зовсім не прагнув продовжувати батьківську справу – юного Джузеппе зачаровувала музика. Батьки не могли дати обдарованому хлопчику належної освіти, але в справу втрутився випадок в особі багатого купця й меломана Антоніо Барецці. Він помітив талант Джузеппе, який в свої 12 років виконував обов’язки церковного органіста, і забрав його в містечко Буссето, щоб хлопчик міг продовжити музичну освіту.

У 15 років Верді почав виступати як органіст, диригент і піаніст, нерідко в дуеті з донькою Барецці Маргерітою, яка через 8 років стала його дружиною. В червні 1832 року 18-річний Джузеппе, отримавши невелику стипендію від благодійного товариства Буссето й грошову допомогу від Барецці, поїхав у Мілан, щоб вступити до консерваторії. Але Верді туди не прийняли!

Завдяки щедротам свого покровителя Верді зміг навчатися музики у відомого маестро Вінченцо Лавіньє, якому зобов’язаний знаннями теорії та композиції.

У 1839 році театр Ла Скала поставив його першу оперу «Оберто, граф Сан-Боніфачо», яка мала успіх. Наступний твір Верді – замовлена театром Ла Скала комічна опера «Король на годину» – провалився. Для цього були серйозні підстави. Якраз того року Джузеппе Верді пережив особисту трагедію – померла його кохана дружина і їх маленькі діти. «Я був один! Один!... – писав Верді. – І серед цих жахливих мук я мусив закінчити комічну оперу». Він не хотів більше писати музику і просив імпресаріо Ла Скала Мереллі розірвати з ним контракт. 

Але саме робота рятувала Верді. Мереллі вмовив молодого композитора не впадати у відчай і дав йому лібрето нової опери – «Набуко». «Це була та опера, з якої і почалось моє життя як художника», - згадував Верді.
Після успіху «Набуко» двадцятидев’ятирічний Верді опинився в перших лавах оперних композиторів. Він невтомно працював і прем’єра відбувалась за прем’єрою. Пізніше Верді назве цей період свого життя каторгою.

Протягом семи років (1842 – 1849) Верді створив тринадцять опер, які йшли з незмінним успіхом. Для цього періоду характерним є його інтерес до історико-героїчної тематики, до виняткових особистостей та пристрастей. Верді сам займався режисурою своїх опер під час їх постановок, він взагалі першим заговорив про необхідність оперної режисури як такої.

Твори, завдяки яким Верді у сорокарічному віці здобув світову славу, були написані протягом 1850 – 1960-х років. Саме в цей період він створив опери, які й сьогодні користуються незмінним успіхом: «Ріголетто» (1851), «Травіата» (1853), «Трубадур» (1853), «Сіцілійська вечерня» (1855), «Симон Бокканегра» (1857), «Бал-маскарад» (1859). Протягом наступних п’ятнадцяти років композитор, по суті, мовчав. Разом з другою дружиною Джузеппіною Стреппоні Верді відбув у свій маєток і займався, в основному, удосконаленням своїх уже знаменитих опер.

У 1870-х роках розпочався останній період творчості Верді, протягом якого він подарував світу такі шедеври, як «Аїда» (1871) та «Отелло» (1887). Тут композитор сягнув небувалих висот в галузі музичних засобів передачі психології й почуттів героїв. «Геніальний старий Верді в «Аїді» й «Отелло» відкриває для італійських музикантів нові шляхи», – писав у 1888 році Петро Ілліч Чайковський.

Остання - двадцять шоста – опера «Фальстаф» (1893) стала тріумфом 80-річного композитора.

Джузеппе Верді помер 27 січня 1901 року на 88-му році життя. В Італії було оголошено національний траур.
Син сільського бакалійника, якого не прийняли в Міланську консерваторію, піднявся до вершин музичного Олімпу. У світі немає жодного музичного театру, в якому не ставилися б опери Джузеппе Верді. Його ім’я стало символом італійської опери.

Видео