ГоловнаРепертуарОпери«Геній і злодійство»Микола Андрійович Римський-Корсаков (1844 – 1908)

Микола Андрійович Римський-Корсаков (1844 – 1908)

«Не називайте мене великим. Я пишу Вам не для опублікування… Був тільки один Глінка. Якщо Ви назвете мене глінкеанцем, я подякую Вам – це вищий титул. А який пам’ятник може бути вищим від того, який спорудив Глінка? Він не рукотворний, тому прошу Вас, не називайте мене великим, якщо вже Вам так потрібно – не позбавленим таланту, краще просто – Римський-Корсаков. Ті, хто мене не знає, не повірять, що я великий, тим, хто знає,  це, можливо, сподобається». М.А Римський-Корсаков.

«Я народився в місті Тихвін 6 березня 1844 року… Будинок наш стояв майже на околиці міста, на березі Тихвінки, по той бік якої, навпроти нас, знаходився Тихвінський чоловічий монастир», – так починає свій життєпис в «Літописові мого музичного життя» Микола Андрійович Римський-Корсаков.

Батько композитора, Андрій Петрович Римський-Корсаков, деякий час служив Новгородським віце-губернатором, а потім губернатором Волині; мати, Софія Василівна – донька селянки-кріпачки й багатого орловського поміщика Скарятіна. Музичні здібності хлопчика проявились в ранньому дитинстві, але серйозно навчатись музиці в маленькому провінційному містечку не було в кого. Уроки гри на фортепіано давала сусідка, пізніше – знайома гувернантка. Музичні враження доповнювали народні пісні у виконанні матері й дядька, а також спів у Тихвінському чоловічому монастирі.

Ніка ( так тоді називали його дома) захоплюється астрономією і мріє стати великим мореходом, як його брат і дядько. У 1856 році дванадцятирічного Римського-Корсакова влаштовують в Морський корпус у Петербурзі. Тут він вперше відвідує оперний театр. Кілька разів хлопчик слухав оперу «Іван Сусанін» («Життя за царя») Глінки, яка буквально приголомшила його. В той день, коли він збирався вдруге йти на спектакль, він писав рідним: «Я сьогодні абсолютно щасливий». Опера «Руслан і Людмила» привела хлопчину «в неймовірний захват».

У Петербурзі в малого Римського-Корсакова з’являється й перший справжній учитель – піаніст Ф. А. Канілле. Він порадив обдарованому учню самому творити музику. Заохочений учителем, Римський-Корсаков написав кілька невеличких п’єс.

Ф. А. Канілле, який прекрасно розумів талановитість свого учня, привів його до М. О. Балакірєва, навколо якого групувались молоді композитори – М. Мусоргський, Ц. Кюі, пізніше до них приєднався О. Бородін (Балакірєвський гурток увійшов в історію музики під назвою «Могутня кучка»). Жоден з членів гуртка не мав спеціальної музичної освіти. Балакірєв мав свій метод підготовки до творчої діяльності. Його завданням було дати тему і далі, під його керівництвом, в спільних обговореннях, вирішувались усі складнощі твору. Сімнадцятирічному Римському-Корсакову Балакірєв порадив почати з симфонії.

Наприкінці 1861 року Римський-Корсаков розпочав свій перший великий твір – Першу симфонію. До кінця весни він устиг написати три частини. Твір писався паралельно з випускними екзаменами в Морському корпусі. У квітні того ж року Микола Римський-Корсаков, на відмінно закінчивши навчання, був відправлений гардемарином в навколосвітнє плавання на військовому учбовому кліпері «Алмаз».

До музики й друзів по мистецтву він повернувся лише через три роки. Його композиторським дебютом стало виконання Першої симфонії в концерті Безплатної музичної школи, яке відбулось під керівництвом Балакірєва наприкінці 1865 року. Композитор присвятив свою працю Ф. А. Канілле: вдячний учень – учителю.

Восени 1871 року в Петербурзьку консерваторію на посаду керівника класу практичного твору, інструментовки й оркестрового класу був запрошений новий професор. 28-річний Микола Римський-Корсаков на той час був відомий як автор «Увертюри на три російські теми» і «Сербської фантазії», симфонічної картини «Епізод з новгородської билини про Садка», симфонії-сюїти на сюжет східної казки «Антар». Окрім цього він написав чимало романсів і майже закінчив оперу «Псковитянка».

Микола Римський-Корсаков. Художник В. Сєров

Композитор, який створював складні симфонічні партитури, працював над оперою, не знав елементарних азів музичної грамоти й не був знайомий з термінологією. І раптом пропозиція викладати в консерваторії!..

«Якби я хоч крапелину повчився, якби я хоч на краплину знав більше, чим знав насправді, то для мене було б ясно, що я не можу й не маю права взятися за запропоновану мені справу, що піти в професори було б з мого боку і безглуздо, і недобросовісно», – згадував Римський-Корсаков. Він багато працював і, навчаючи інших, вчився сам, намагаючись заповнити прогалини у своїх теоретичних знаннях і стати по-справжньому професійно освіченим музикантом. «Поступивши в консерваторію професором», він «незабаром став одним з кращих її учнів».

Нова робота захопила Римського-Корсакова і він назавжди розпрощався з кар’єрою морського офіцера.

Прем’єра «Псковитянки» відбулася 1873 року в Маріїнському театрі. Завершення опери співпало зі щасливою подією в особистому житті Римського-Корсакова – його одруженням з Надією Миколаївною Пургольд. Прекрасна піаністка, вона була діяльною учасницею музичних вечорів балакірєвського гуртка. «Наш милий оркестр», – називав її Мусоргський.
У наступні десятиліття діяльність Римського-Корсакова була повністю присвячена музиці: він викладає в консерваторії, займається вдосконаленням власної композиторської техніки (пише канони, фуги), обіймає посаду інспектора духових оркестрів Морського відомства (1873 – 1884 роки) і виступає як диригент, замінює Балакірєва на посаді директора Безплатної музичної школи. А ще, спільно з Балакірєвим і Лядовим, готує до видання партитури обох опер Глінки; записує й гармонізує народні пісні (перша збірка вийшла 1876 року, друга – 1882-го). У 79 його романсах представлена поезія О. Пушкіна, М. Лермонтова, О. К. Толстого, Л. Мея, О. Фета, Дж. Байрона і Г. Гейне.

Тільки наприкінці 80-х років Римський-Корсаков знову повертається до опери. У 1890 році з’являється «Млада», у 1895-му – «Ніч перед Різдвом». 1896 року був завершений «Садко», який створювався протягом трьох років, 1897-го – «Моцарт і Сальєрі». Наступного року композитор повертається до своєї першої оперної спроби – «Псковитянки» – і пише пролог до неї, одноактну «Віру Шелогу». У 1899 році він закінчує «Царську наречену», наступні два роки присвячені «Казці про царя Салтана», услід за якою з’являються «Сервілія», «Кощій Безсмертний» (1902), «Пан воєвода» (1903), «Сказання про невидимий град Кітеж і діву Февронію» (1904), «Золотий півничок» (1908). У цей же час були написані три кантати: «Світезянка», «Пісня про віщого Олега», «Із Гомера».

Запам’ятався 1905 рік. «…Настало 9 січня і політичне заворушення охопило увесь Петербург, – записує він в «Літописові», – Відгукнулась і консерваторія, захвилювались учні. Почались сходки. Я був обраний в число членів комітету для залагодження стосунків з неспокійними учнями… В результаті всього виявилось: закриття консерваторії, виключення з неї більше сотні учнів, відмова від посади Бернгарда (директора консерваторії) і звільнення мене головною дирекцією, без відома художньої ради, з числа професорів консерваторії».

Вигнаний з консерваторії, композитор присвятив себе роботі над підручником оркестровки, готував до видання партитуру «Сказання про невидимий град Кітеж». Восени консерваторія отримала автономію, першим її обраним, а не призначеним директором став Глазунов. Художня рада попросила Римського-Корсакова повернутися.

Микола Андрійович був талановитим педагогом. За 37 років педагогічної діяльності в консерваторії у нього навчались понад 200 диригентів, музикознавців, композиторів, зокрема О. Глазунов, М. Гнесін, А. Лядов, А. Аренський, М. Іпполитов-Іванов, І. Стравинський, М. Черепнін, О. Гречанінов, М. Мясковський, С. Прокоф’єв, М. Лисенко та інші.

Римський-Корсаков залишив нам музично-літературі роботи, які й понині зберегли своє пізнавальне й музичне значення: книгу спогадів «Літопис мого музичного життя», ряд статей. Підручник «Основи оркестровки» є одним з кращих посібників у цій галузі, а його підручником з гармонії учні користуються й сьогодні.

У 1906 році композитора обирають Почесним членом Королівської музичної академії в Стокгольмі, у 1907-му – членом-кореспондентом Паризької академії наук. Він їде в Париж, де диригує Російськими історичними концертами, організованими Дягілєвим. Ці концерти стали справжнім тріумфом Римського-Корсакова і російського мистецтва. Того ж року в Парижі видається його підручник з гармонії. Повернувшись, композитор всі сили віддає опері «Золотий півничок»: він тримає коректури видання, веде довгі перемовини з цензорами, які забороняли постановку опери.

На літо сім’я виїздить з міста. В садибі Любенськ Лузького уїзду Римський-Корсаков помер в ніч з 7 на 8 червня 1908 року.

У 1937 році прах Римського-Корсакова був перепохований в некрополі Олександро-Невської лаври поряд з могилами Глінки, Мусоргського, Балакірєва, Бородіна, Чайковського.


Видео

    Грудень, 2016

    ПнВтСрЧтПтСбНд
       12345678910111213141516171819202122232425262728293031