ГоловнаРепертуарОпери«Князь Ігор»

«Князь Ігор»

«Князь Ігор»

Олександр Бородін
Опера на 3 дії з прологом
Лібрето Олександра Бородіна за мотивами давньоруського епосу «Слово про полк Ігорів»
Виконується з двома антрактами

Тривалість вистави з антрактів: 3 години

Диригент-постановник – народний артист Республіки Молдова Олександру Самоїле
Режисер-постановник – народний артист Росії, лауреат Державної премії Росії Станіслав Гаудасинський
Художник-постановник – Тетяна Астаф’єва
Балетмейстер-постановник – заслужений артист Росії Юрій Васюченко
Хормейстер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Леонід Бутенко
Режисери, які ведуть спектакль – заслужений працівник культури України Наталя Григор, Сергій Красних


Члени постановчої групи

Концертмейстери - Марина Маринич, Наталія Русіняк, Вероніка Струк, Лариса Хороленко
Художник зі світла - В'ячеслав Ушеренко
Зав. художньо-постановочної частини - Віктор Янчук
Начальник машинно-декораційного цеху - Віктор Мелешко
Художники-гримери - Олена Васильчик, Євгенія Галенко


Головний диригент театру - народний артист Республіки Молдова Олександру Самоїле

Головний режисер театру - Оксана Тараненко

Головний хормейстер театру - заслужений діяч мистецтв України Леонід Бутенко
 

Про оперу

Величні й трагічні образи билинного епосу завжди приваблювали Олександра Бородіна. У середині 1860-х років він задумав написати опери «Василіса Микулішна» та «Царева наречена». Але 18 квітня 1869 року під час зустрічі з Володимиром Стасовим композиторський вибір Бородіна був визначений. Саме Стасов запропонував звернутися до сюжету «Слова про полк Ігорів», прекрасної пам’ятки давньоруської літератури, створеної у XII столітті. Для шістдесятих років ХІХ століття було характерним підвищення інтересу до вітчизняної історії, і «Слово про полк Ігорів» привернуло до себе велику увагу російської громадськості. З’явились нові видання цієї літературної пам’ятки, нові переклади, наукові дослідження.

Невідомий автор «Слова» поетично розповідає про похід князя Ігоря Святославовича Новгород-Сіверського проти степових кочівників – половців. Увесь твір пронизаний патріотизмом. З великою любов’ю говориться в ньому про рідну землю та її захисників, з гострим болем – про біди Вітчизни, з радістю – про щасливе повернення Ігоря з полону.

Бородіну, як і іншим учасникам гуртка композиторів «Могутня кучка», ідея «Слова», його народний дух і поетика були особливо близькі. За словами Олександра Порфировича, сюжет припав йому «страшенно до душі», він повністю відповідав його прагненню до широких епічних картин і богатирських образів, його інтересу до Сходу.

З ґрунтовністю вченого Бородін вивчив велику кількість матеріалів, наданих йому Стасовим: літописи, історичні повісті, дослідження, російські епічні пісні, східні наспіви, записані у середньо-азійських народів та у нащадків давніх половців, які проживали в Угорщині. Аби глибше пройнятися духом старовини, Бородін побував під Курськом, в околицях Путивля.

Лібрето і музика «Князя Ігоря» писались Бородіним одночасно. В лібрето увійшли навіть окремі фрагменти справжнього тексту «Слова про полк Ігорів», але, з огляду на особливості оперного жанру, Бородін був змушений дещо відступити від літературного джерела.

Зокрема, випали такі епізоди, як битва русичів з половцями і «золоте слово» великого князя Київського Святослава. Але ідею захисту рідної землі та її єдності композитор яскраво виразив в центральних образах опери, і насамперед – в образі Ігоря. Ще більше, ніж це зроблено в «Слові», в опері обійдені слабкі сторони натури Ігоря Святославовича – його легковажність, самовпевненість, прагнення до особистої слави. Бородін намалював, по суті, новий, бездоганно позитивний образ полководця і правителя, у якому поєднались кращі риси усіх руських князів, описаних в «Слову про полк Ігорів».

Опера писалась протягом 18 років, але у 1887-му композитор помер і твір залишився незакінченим. За записами Бородіна роботу завершили його друзі і однодумці Олександр Глазунов та Микола Римський-Корсаков.

О. Глазунов по пам’яті відновив увертюру, яку він чув в авторському виконанні на фортепіано, закінчив і оркестрував третю дію. М. Римський-Корсаков оркестрував пролог, першу, другу, четверту дії та половецький марш.

Незважаючи на те, що була оркестрована більша частина музики (частина якої зовсім не була записана), Римський-Корсаков наполіг на тому, що «Князь Ігор» – «повністю опера Олександра Порфировича Бородіна».

Прем’єра «Князя Ігоря», яка відбулася 23 жовтня 1890 року на сцені Маріїнського театру, мала великий успіх. Опера увійшла до репертуару столичних і найбільших провінційних театрів Росії, а 1899 року була поставлена в Празі. Величезне враження склала музика опери у 1907 році в паризькому театрі Гранд-опера на організованому Сергієм Дягілєвим Першому Російському історичному концерті з участю Федора Шаляпіна в партії князя Галицького. Відтоді опера Олександра Бородіна «Князь Ігор» звучить на багатьох сценах світу, залишаючись одним з кращих зразків російської оперної класики.

Прем'єра нинішньої постановки в Одеському Національному академічному театрі опери та балету пройшла 3, 5 та 9 липня 2011 року. 

Пролог

Події відбуваються у 1185 році.

На майдані у Путивлі дружина і рать, готові до виступу в похід проти половців, очікують князя Ігоря. Народ величає князя, ратників і бажає їм перемоги («Сонцю красному слава! Слава князю Ігорю!»). Несподівано темніє – починається сонячне затемнення. Всі налякані цим Божим знаменням і радять Ігорю відкласти похід («Ой, не іти б у похід тобі, княже»). Проте Ігор впевнений у правоті своєї справи – він іде захищати Русь. У цьому його обов’язок, обов’язок усіх воїнів-русичів. Непомітно стрій залишають два ратники, Скула та Єрошка. Вони кидають обладунки і втікають («Нехай собі ідуть, а ми, брате, не підемо»). Приходять попрощатися княгиня й боярині.

Ярославна кидається до чоловіка і просить його не йти у похід: її непокоять лихі передчуття. Князь лагідно втішає дружину, переконує її не турбуватися і чекати на нього з перемогою. Ігор просить Володимира Галицького, брата Ярославни, потурбуватися про неї. Отримавши благословення Старця, князь Ігор, його син Володимир, дружина і рать виступають у похід.
 

 

Дія перша

Княжий двір Володимира Галицького. Челядь, що розгулялась, славить князя. Тут же Скула та Єрошка, які своїми блазнівськими витівками веселять усіх. Галицькому не вистачає влади і багатства. Він мріє про те, щоб посісти місце Ігоря («Тільки б дочекатися мені честі»). У двір вбігають дівчата. Вони скаржаться Галицькому на його прибічників, які вкрали їхню подругу («Ой, лишенько»). Галицький виганяє їх. Розгулявшись, бражники, очолювані Скулою та Єрошкою, задумують заколот («Ось тобі і до батечка, от тобі і до матінки: з чим прийшли, з тим і пішли»).

Світлиця в теремі Ярославни. Княгиня одна. Їй не дають спокою лихі передчуття – від Ігоря досі немає звісток.

Нянька повідомляє Ярославні, що до неї прийшли дівчата. Вони шукають в княгині захисту від сваволі її брата, Володимира Галицького. Приходить і сам Володимир. Княгиня заступається за дівчат, заявляє, що про все розповість чоловіку. Але Володимира це не лякає («Та що мені Ігор твій? Повернеться чи ні, мені яке до того діло, хіба мені не все одно?») Він навіть погрожує сестрі, що обурює Ярославну («Ти смієш мені погрожувати?»)

Володимир йде геть. Залишившись одна, Ярославна молиться за швидше повернення Ігоря. Входять думні бояри, які прийшли повідомити княгині погану новину («Кріпися, княгине»). Вони розповідають, що рать русичів розбита, а Ігор разом із сином в полоні у хана. Зачувши це, Ярославна непритомніє. Бояри готові захищати місто. Вони переконані, що їхня сила – у вірі в Бога, вірності князю і княгині та в любові до Вітчизни.
 

Дія друга

У половецькому стані знемагає в полоні князь Ігор. Вечір. Половецькі дівчата танцями й піснями розважають доньку хана, Кончаківну. Але всі її думки поглинуті полоненим юнаком – княжичем Володимиром. З нетерпінням очікує вона побачення з ним («Згасає світло денне»).

Приходить ніч. Закохані Володимир Ігоревич і Кончаківна нарешті зустрічаються. Ніжно і палко освідчуються вони одне одному в коханні, мріють про щастя. Не спиться і князю Ігорю. Його гнітять важкі думки. Нелегко пережити ганьбу поразки й полону. Важко змиритися з думкою про Вітчизну, поневолену ворогом. Ігор пристрасно прагне свободи: тоді він зможе, зібравши нову рать, розбити половців і звільнити Русь («Ні сну, ні відпочинку змученій душі») .

До Ігоря обережно підкрадається Овлур, хрещений половець. Він пропонує князю свою допомогу, вмовляючи його тікати з полону. Гордість не дозволяє Ігорю згодитись на таємну втечу, тож він спочатку відмовляється.

Із-за намету виходить хан Кончак. З повагою ставлячись до свого полоненого («Чи ти здоровий, князю?»), він намагається полегшити його долю і пропонує відпустити за умови, що Ігор більше не підніме меча проти його війська. Однак Ігор не приховує, що як тільки вирветься з полону, то знову збере рать і піде воювати з половцями. За велінням Кончака половецькі полонені та полонянки розважають Ігоря піснями й танцями. Акт завершується мальовничими сценами половецьких танців у супроводі хору.

Дія, якої немає в даній постановці

З великою здобиччю повертається з походу хан Гзак. Чимало руських полонених веде він за собою. Кончак і половці вітають військо. Бранці-русичі розповідають про спалений Путивль, про горе жінок і матерів. Ігор зважується на втечу. Овлур готує коней – для князя, княжича та для себе.

З’являється Кончаківна. Вона вмовляє Володимира взяти її з собою. Княжич вагається. У відчаї Кончаківна здіймає тривогу, аби утримати Володимира.

Князь Ігор і Овлур встигають зникнути. Половці, які збіглися, вимагають смерті Володимира, але Кончак вирішує інакше. Підвівши Кончаківну до княжича, він говорить: «Ось тобі дружина, Володимире!».
 

Дія третя

У Путивлі на міській стіні Ярославна оплакує чоловіка («Ой, плачу я»). Вона вже не вірить, що побачиться з ним. Звертаючись до вітру, Дніпра, сонця Ярославна чекає від них відповіді: де Ігор, що з ним?

Раптом вдалині з’являються два вершники. В одному з них княгиня впізнає Ігоря. Нарешті щастя вернулось до неї!

Підпилі Скула і Єрошка, побачивши князя Ігоря і боячись покарання, вирішують схитрувати: вони дзвоном скликають народ і першими повідомляють радісну звістку – князь повернувся! Народ величає Ігоря (фінальний хор «Напевне, Господь почув молитви»).
 

 

Дійові особи та склади виконавців

ІГОР СВЯТОСЛАВИЧ, князь Сіверський (баритон) – заслужений артист України Віктор Митюшкін, Іван Фляк, Вадим Черніговський
ЯРОСЛАВНА, його дружина у другому шлюбі (сопрано) – заслужена артистка України Тетяна Захарчук, народна артистка України Лариса Зуєнко, Наталя Павленко
ВОЛОДИМИР ІГОРОВИЧ, його син від першого шлюбу (тенор) – заслужений артист України Владислав Горай, Олег Злакоман, Дмитро МихеєвАндрій Перфілов, Микола Суббота
ВОЛОДИМИР ЯРОСЛАВИЧ, князь Галицький, брат Ярославни (високий бас) – народний артист України Василь НавротськийВолодимир МуращенкоВадим Черніговський
КОНЧАК, половецький хан (бас) – народний артист України Анатолій Бойко, Дмитро Павлюк, Сергій Узун, Віктор Шевченко
КОНЧАКІВНА, його дочка (контральто) – заслужена артистка України Олена Стародубцева, заслужена артистка України Тетяна СпаськаНаталія КаданцеваКатерина Цимбалюк
ОВЛУР, хрещений половець (тенор) – Сергій Красних, Дмитро Михеєв, Андрій Перфілов
СКУЛА, гудочник (бас) – Юрій ДударДмитро Сєбов, Віктор Шевченко
ЄРОШКА, гудочник (тенор) – Олег Злакоман, Сергій Красних, Андрій ПерфіловВалерій Регрут
ПОЛОВЕЦЬКА ДІВЧИНА (сопрано) – Аліна Ворох, Анастасія Голуб, Юлія Терещук
НЯНЬКА ЯРОСЛАВНИ (сопрано) – народна артистка України Людмила Ширіна, заслужена артистка України Надія Шакун

За участі хору, балету та оркестру театру

Виконавці в найближчій виставі

Дійові особи та виконавці 23 жовтня

  • Ігор Святославич, князь Сіверський (баритон) - заслужений артист України Віктор Мітюшкін
  • ЯРОСЛАВНА, його дружина у другому шлюбі (сопрано) - Наталія Павленко
  • ВОЛОДИМИР ІГОРОВИЧ, його син від першого шлюбу (тенор) - Павло Смирнов (вперше в партії)
  • Володимир Ярославич, князь Галицький, брат Ярославни (бас) - народний артист України Василь Навротський
  • Кончак, половецький хан (бас) - Дмитро Павлюк
  • Кончаковни, його дочка (контральто) - Наталя Каданцева
  • Овлур, хрещений половчанин (тенор) - Андрій Перфілов
  • Скула, гудошнік (баритон) - Дмитро Себов
  • Ерошка, гудошнік (тенор) - Сергій Красних
  • Половецькі ДІВЧИНА (сопрано) - Юлія Терещук
  • НЯНЯ Ярославна (сопрано) - народна артистка України Людмила Ширина

Диригент - Ігор Чернецький

Олександр Порфирович Бородін (1833 – 1887)

«Першокласний хімік, якому багато чим зобов’язана хімія».
«Однаково могутній і талановитий як в симфонії, так і в опері, і в романсі».

Так говорили хімік Дмитро Менделєєв і музикознавець Володимир Стасов про одну і ту ж людину, про свого сучасника Олександра Порфировича Бородіна. Напрочуд різнобічна людина, Бородін увійшов в історію як великий композитор, як видатний хімік, педагог, активний громадський діяч, письменник, критик і диригент.

Незвично почалось і життя цієї неординарної людини. Народився Олександр Бородін у 1833 році в Санки-Петербурзі від позашлюбного зв’язку 62-річного грузинського князя Луки Степановича Гедіанова і 25-річної Євдокії Костянтинівни Антонової. При народженні хлопчика записали як сина Бородіних, які були кріпосними слугами князя – у ті часи імена справжніх батьків приховувались, оскільки в тодішній Росії позашлюбні зв’язки не визнавались. Походження не дозволило Олександру вступити до гімназії, тому він навчався дома.

На медичне відділення Санкт-Петербурзької медично-хірургічної академії Бородін вступив після того, як стараннями матері був приписаний до купецького стану. У двадцять чотири роки захистив дисертацію на ступінь доктора медицини, а незабаром опублікував низку робіт з органічної хімії.

Хімія була справжньою пристрастю Бородіна. Друзі Олександра Порфировича згадували: «Не тільки його власна кімната, а й майже уся квартира була заповнена банками, ретортами й усякими хімічними речовинами. Скрізь на вікнах стояли банки з різноманітними кристалічними розчинами».

Рано проявився в Олександра Бородіна і музичний, композиторський дар. Він грав на флейті, фортепіано, віолончелі, з цікавістю слухав симфонічні твори, самостійно вивчав класичну музичну літературу, писав музику, але свої композиторські спроби вважав побічною справою.

Все змінило знайомство з композитором Мілієм Балакірєвим. Мілій Олексійович відразу ж оцінив непересічний масштаб обдарування Бородіна і увів молодого вченого, професора Медично-хірургічної академії, в гурток композиторів «Могутня кучка», де Олександр Порфирович знайшов справжніх друзів, однодумців і колег. Незабаром твори Бородіна були визнані в Росії, а услід за цим і за кордоном – в Німеччині, Австрії, Франції, Норвегії, Бельгії.

Бородін мав непересічні літературні здібності. Його критичні статті, спогади про Модеста Мусоргського, про видатного російського хіміка Миколу Зініна чи про Ференца Ліста, з яким він спілкувався у Веймарі, й донині мають неминущу історичну цінність. Написане Бородіним лібрето опери «Князь Ігор» вважається одним з кращих оперних лібрето в російській класиці.

Окрім Медично-хірургічної академії Бородін читав лекції в Лісовій академії та на Вищих жіночих медичних курсах. Для музики відводились, як правило, літні відпустки. Взимку композитор міг творити або під час хвороби, або ж за кілька годин до служби, для чого вставав о 5-6-й годині ранку. «Мої товариші по музиці, всупереч загальноприйнятим звичаям, постійно бажають мені не здоров’я, а хвороб», – жартував Олександр Порфирович.

Через завантаженість основними справами свої музичні твори Бородін писав роками. Наприклад Першу симфонію він писав п’ять років, Другу – сім. Опера «Князь Ігор» писалась вісімнадцять років і залишилась незакінченою.

Помер Олександр Бородін раптово, під час карнавального вечора, влаштованого професорами академії. Йому було всього 53 роки.

Загалом Олександр Порфирович Бородін створив понад сорок музичних творів (разом з вокальними та інструментальними мініатюрами), але кожен з них став відкриттям у мистецтві – симфонія чи квартет, опера чи «Маленька сюїта» для фортепіано. Його музика й донині радує слухачів у всьому світі.

Видео