ГоловнаРепертуарОпери«Севільський цирульник»Джоаккіно Антоніо Россіні

Джоаккіно Антоніо Россіні

Gioachino Antonio Rossini
(1792 – 1868)

Он звуки льёт – они кипят.
Они текут, они горят.
Как поцелуи молодые,
Все в неге, в пламени любви,
Как зашипевшего аи
Струя и брызги золотые…

О. Пушкин

«Божественний маестро» – так називав великого італійського композитора Генріх Гейне, який вбачав в Джоаккіно Россіні «сонце Італії, яке розсипає свої дзвінкі промені на увесь світ».

Оноре де Бальзак, прослухавши «Мойсея» Россіні, сказав: «Ця музика піднімає схилені голови і вселяє надію у найлінивіші серця».

Приїхавши у вересня 1824 року до Відня, німецький філософ Георг Гегель вирішив відвідати один із спектаклів Італійського театру. Прослухавши «Отелло» Россіні, він написав дружині: «Поки у мене вистачить грошей, щоб ходити в італійську оперу і оплатити зворотній проїзд, я залишаюся у Відні». За місяць перебування в столиці Австрії, філософ по разу відвідав усі спектаклі театру і дванадцять разів – оперу «Отелло».

Петро Ілліч Чайковський, вперше прослухавши «Севільського цирульника», записав у щоденнику: «Севільський цирульник» назавжди залишиться незрівнянним зразком… Тих невдаваних, самовідданих, нестримно захоплюючих веселощів, якими бризкає кожна сторінка «Цирульника», того блиску і витонченості мелодії й ритму, якими сповнена ця опера, – не можна знайти ні в кого».

Стендаль, який був свідком шаленого успіху італійського композитора, констатував: «Слава Россіні може бути обмежена тільки кордонами всесвіту».

Доля була прихильною до Россіні в усьому: у творчості, в житті, в коханні і в славі.

Джоаккіно Россіні народився 29 лютого 1729 року в маленькому італійському містечку Пезаро. Батьки були музикантами і гастролювали, тому хлопчик ріс під доглядом бабусі. Особливої наполегливості у вивченні наук юний Россіні не проявляв, оскільки мріяв про інше – стати найзнаменитішим співаком Італії.

У юного Россіні був дуже гарний голос – надзвичайно чисте сопрано. Його називали «хлопчиком з незвичайним голосом». Для підтримки сім’ї дванадцятирічний Джоаккіно почав заробляти як півчий у церквах Болоньї, а Джузеппе Россіні брав сина з собою на гастролі. Оркестрантів вражала легкість, з якою Джоаккіно читав ноти, співав і акомпанував прямо з аркуша.

У 1806 році Россіні вступив до Болонського музичного ліцею, в якому навчався відразу у трьох класах – віолончелі, контрапункту і роялю. Пізніше маестро згадував: «Я надто явно відчував, що моя занадто багата природа не створена для того, щоб підкорюватися постійній, наполегливій праці, і через це з часом люб’язний падре Маттеї піддав мене анафемі, назвавши «безчестям своєї школи». Після закінчення ліцею вісімнадцятирічний Россіні повністю присвятив себе творенню музики.

Чутки про талановитого юнака-композитора долетіли до міланського театру «Ла Скала» і з ним уклали договір на створення опери. У 1812 році в «Ла Скала» була поставлена перша опера Россіні «Пробний камінь». Юний красень, життєрадісний і дотепний співбесідник, до того ж відомий композитор (незважаючи на свої двадцять років) Джоаккіно відразу ж завоював серця публіки, імпресаріо, акторів і прекрасних дам.

«Опера ця створила в театрі епоху радості і захвату; натовпи людей прибували в Мілан з Парми, П’янченци, Бергамо і Брешії… Россіні став першою людиною свого краю; усім хотілося, що б там не було, побачити його», – писав Стендаль в біографічній книзі про Россіні.

Перемога в «Ла Скала» висунула Россіні в лави перших оперних композиторів. Протягом наступних двох років були написані опери «Кір у Вавилоні», «Танкред» та «Італійка в Алжирі», поставлені в багатьох театрах Італії. Россіні став справжнім кумиром італійців.

У 1815 році Россіні приїхав до Неаполя. На той час він уже написав чотирнадцять опер, в майбутньому мав створити ще двадцять п’ять. Йому тільки-но виповнилось двадцять три роки.

В Неаполі, серед співаків трупи Барбайя, провідне місце посідала співачка Ізабелла Кольбран – красуня-іспанка з надзвичайним голосом. Молодого композитора настільки полонили талант і краса співачки, що всі наступні опери, створювані для неаполітанських театрів, Россіні писав в розрахунку на її виконання. Спільна творчість настільки зблизила їх, що в решті решт вони одружились. 

Протягом 1816 – 1823 років одна за одною з’являються нові опери Россіні. Кращі з них ось уже майже два століття не сходять зі сцен оперних театрів світу – «Отелло», «Арміда», «Попелюшка», «Сорока-злодійка», «Севільський цирульник», «Аделаїда Бургундська», «Ерміона», «Магомет II», «Семираміда».

Незабаром Россіні отримав від міністра французького королівського двору пропозицію обійняти посаду директора «Театр Італьєн» в Парижі. Кар’єра композитора в столиці Франції була карколомною. Через два роки він отримав звання генерального інспектора співів та композитора його величності; у 1827 році йому надали почесну посаду в королівському почті; потім він став членом Ради з управління королівськими музичними школами і членом комітету оперного театру.

Останній оперний твір, написаний Россіні – опера «Вільгельм Телль», прем’єра якої відбулась 3 серпня 1829 року.

Після цього тридцятисемирічний композитор практично відійшов від музики. Його не раз вмовляли знову взятися за написання опер, але він завжди відповідав відмовою. Чому? Ось уже понад 150 років це питання турбує дослідників. Сучасники називали це загадкою століття, оточуючи цю обставину всілякими домислами.

Незабаром після прем’єри «Вільгельма Телля» Россіні облаштувався в Болоньї, а 1855 року повернувся в Париж, і там, оточений загальною шаною, провів останні тринадцять років життя.

На віллі Пассі у Россіні збиралися артисти, літератори, аристократи, які любили музику. Так було завжди і скрізь – двері будинку композитора були відкриті для всіх. Тут не можна не сказати про ще один талант Россіні – кулінара й гурмана. Композитор вважав високу кулінарію й прекрасну музику «двома деревами одного кореня». Сам маестро увічнив свою пристрасть у фортепіанних п’єсах «Чотири закуски» («Редиска», «Анчоуси», «Корнішони», «Олія») та «Чотири десерти» («Інжир», «Мигдаль», «Горішки», «Виноград»).

Протягом майже сорока років, які минули після створення «Вільгельма Телля», Россіні написав велику кількість фортепіанних та вокальних мініатюр, переважна частина яких об’єднана під назвою «Гріхи моєї старості».

Композитор створив і два великі багаточастинні вокально-симфонічні твори –“Stabat mater” (1842) та “Маленьку урочисту месу” (1863-1864).

Широко відомий також вокальний цикл Россіні “Музичні вечори”.

Джоаккіно Россіні не стало 13 листопада 1868 року.

У 1887 році на прохання уряду Італії прах Россіні перевезли на батьківщину й урочисто поховали у Флоренції поряд з могилами Мікеланджело та Галілея – великих синів Італії.
 


Видео

    Грудень, 2016

    ПнВтСрЧтПтСбНд
       12345678910111213141516171819202122232425262728293031